Не чекай від людини високих слів: «Я люблю тебе», «Я без тебе не можу». Не чекай від людини, сам їх знайди.
Знайди їх у ранковому поцілунку, Відшукай у філіжанці гіркої кави, У бокалі червоного напівсухого, Знайди їх у обіймах вночі.
Почуй ці слова У звичайному «Дякую, сонце», У буденному «Доброго ранку», У простому «Як прийдеш, подзвони».
Розгадавши загадку своєї любові, Ти колись загубиш від серця ключі. А знайдеш їх уже у милому Сонці, Що дарує незвичнеє світло тобі.
І навряд чи ти скажеш «Люблю тебе, мила» Ти їй скажеш щось типу «Який же ти ангел», А про себе подумаєш «От сука, я влип» Та нічого, із кожним буває, із кожним.
Людям варто любити хоч когось із мільярдів, Щоб не згинути десь під під’їздом вночі, І комусь нам потрібно казати «До завтра», І потрібно втрачати від серця холодні ключі.