ніхто не знає, що я відчуваю... коли вночі заснути сил не маю... коли думки все лізуть не хороші... а головне...всі такі не схожі... коли я думаю..страждаю.. а від чого..я й сама не знаю. можливо я від чогось потерпіла..? а можливо просто любові захотіла...? можливо стало все поперек горла..? можливо просто чекаю коли хтось пригорне.? так важко все це зрозуміти... мда..нема чому тут навіть порадіти. і це пише та людина. що усміхалася завжди... що не давала зазнати собі і іншим біди. Куди пропала? де поділась? Невже з бідою я зустрілась? Це не біда... це просто втома занадто довго я вже вдома. мені потрібно погуляти з людьми живими розмовляти. цей Вконтакте вже набрид я хочу дивитись на краєвид. не перелистувати соц сторінки... а дивитись як течуть струмки... не дивитись як ти зникаєш з онлайну... а вживу ділити з тобою якусь тайну. мені потрібне нове життя... від думок, людей, надійне укриття.. де буду можливо я дуже самотня а може і буде друзів десь сотня... хоть така собі я відьма... типу дуже шубушна та розмякну при обіймах ось така я от мягка.... дуже навіть по душі близька.. та й вирішувати вам не порадник цим речам... дякую кожному за всі ті хвилини, що були зі мною і не пішли ви я пам*ятаю... я нічого ніколи не забуваю...