Навшпиньки повз вечірні ліхтарі по бідних районах Іду босоніж вбиту душу несучи в руках. Багато думала. Аж до тупого болю в скронях: Чи мала шанс тоді обрати зовсім інший шлях? А ті ховаєш свої очі, я не знаю що в них..! Мовчиш про почуття і криєш правду по кутках. І що є спільного? Пливли ми в різних човнах. Але чомусь втрачати тебе маю несвідомий страх. Люби мене, благаю! Просто... не треба кохання! Сплелись даремно під квітневим небом у зірках. І відтепер до тебе маю єдине прохання: Кажи відверто! Я не хочу бути у ляльках! Я бачила як падав сніг на твої теплі плечі..., Як грало сонце у бурштинових очах.. Прошу, врятуй скоріше від тієї порожнечі! Та я не чую більше сенсу у твоїх словах...
Ненавиджу за безлад в голові, за твоє лицемірство. Ненавиджу лукаву хтивість і твою брехню! Я сподівалась на любов, в тобі шукала чисте. А ти спалив дитяче серце у бруднім вогню. І моя туга для тебе — лише мала дрібничка... Хто винен, а хто — ні, шукати марно. Вже не час. В твоїх руках уже стиха оманна запальничка. А я між попелу розчарувань згубила нас...
і я мовчу не через те шо хочу щось довести. Причина тому не пихатість і не зверхність, ні. Це ти позбавлений уміння просто бути чесним, А я приходжу висновку що мабуть ми чужі. Не знаю задля чого ти казав все зворотнє Та і за грубощі твої образа затиха. Нехай лишиться в пам'яті приємне й безтурботнє, Залишиться усе нехай, окрім твого гріха. Не хочу дратувати більше, чуєш , турбувати... Тобі набридли сльози, докучаня... І твоє "забудь" а я відверто: що я можу тобі дати? Мені не важко. Та чи треба? От у чому суть.
ПЕРЕВОД на цыпочках мимо вечерних фонарей по бедным районам Иду босиком убитую душу неся в руках. Много думала . До тупой боли в висках : Имела шанс тогда выбрать совсем другой путь ? А ты прячешь свои глаза, я не знаю что в них! Молчишь о чувствах и скрываешь правду. И что у нас есть общего? Мы плыли в разных лодках. Но почему-то терять тебя — это мой неосознанный страх. "Люби*" меня , умоляю! Просто ... не надо "любви*"(кохання) ! Сплелись зря под апрельским небом в звездах . И отныне у меня к тебе единственная просьба: Говори честно! Я не хочу быть твоей куклой(игрушкой)! Я видела как падал снег на твои теплые плечи ..., Как играло солнце в янтарных глазах .. Пожалуйста, спаси скорее от этой пустоты ! Но я не слышу больше смысла в твоих словах ...
Ненавижу за беспорядок в голове , за твое лицемерие. Ненавижу лукавую похотливость и твою ложь ! Я надеялась на любовь, в тебе искала чистое. А ты сжег детское сердце в грязном огня. И моя тоска для тебя - всего маленький пустяк ... Кто виноват, а кто - нет, искать бесполезно. Уже поздно В твоих руках уже погасает оманный огонёк ( огонь обмана, зажигалка обмана). А я потеряла нас среди пепла разочарований.
и я молчу не потому что хочу что-то доказать. Причина этому не тщеславие(самовлюбленность) и не высокомерие, нет. Ты лишен умения просто быть честным, А я прихожу к выводу, что, наверное, мы чужие . Не знаю каков был смысл говорить мне обратное (все наоборот) Да и за твою грубость обида уже утихает . Пусть останется в памяти приятное и беззаботное , пусть останется всё, кроме твоего греха. Не хочу раздражать больше , слышишь , беспокоить ... Тебе надоели слезы , навязчивость ... И твое " забудь "... а я откровенно: что я могу тебе дать ? Мне не трудно. но стоит ли? Вот в чем суть .