Якби знав я чари, що спиняють хмари (на слова І. Франка)
Якби знав я чари, що спиняють хмари, Що два серця можуть ізвести до пари, Що ламають пута, де душа закута, Що в поживу ними зміниться отрута! То тебе би, мила, обдала їх сила, Всі би в твоїм серці іскри погасила. Всі думки й бажання за одним ударом. Лиш одна любов би вибухла пожаром, Обняла б достоту всю твою істоту, Мислі б всі пожерла, всю твою турботу, — Тільки мій там образ і ясніє й гріє… Фантастичні думи! Фантастичні мрії!
Якби був я лицар і мав панцир добрий, І над всіх був сильнй і над всіх хоробрий, Я би з перемоги вороги під ноги, Що мені до тебе не дають дороги! Я б добувсь до тебе через мури й стіни, Я побив би смоки, розметав руїни, Я б здобув всі скарби, що їх криє море, І до ніг би твоїх положив, о зоре! Де б тебе не скрито, я б зламав верії. Фантастичні думи! Фантастичні мрії!
Якби я не дурень, що лиш в думах кисне, Що співа і плаче, як біль серце тисне, Що будуще бачить людське і народне, А в сучаснім блудить, як дитя голодне, Що із неба ловить зорі золотії, Але до дівчини приступить не вміє, — Ідеали бачить геть десь за горами, А живеє щастя з рук пустив без тями І тепер, запізно, плаче і дуріє — Фантастичні думи! Фантастичні мрії!