Що вона потім робила, куди пішла, з хусткою в рукаві й каблучкою на мізинці, коли її темне вікно роз’їдала імла, як іржа роз’їдає старі есмінці?
Курила бельгійський тютюн, міцніший, ніж зазвичай. Сварилася з поліцейськими – п’яна і грізна. Любила сухе вино, пила у фаст-фудах чай – індійський, мов океан, чорний, як власна білизна.
Й пила за те, що ніхто не зможе її знайти, за те, що проймається спокоєм душі золота матерія. Лежала на теплому спальнику – оголена, мов дроти, тиха, наче вода, сонна, ніби артерія.
Що по ній залишилось? Якісь борги, які я поволі сплачував, книги і мапи, якісь випадкові друзі, якісь вороги, яких я насправді не знав, хоч насправді мав би.
Лишилися речі в її шухляді, ніби в журбі, календарик із її місячними, щоби я не міг помилитись. Лишилась бритва, яку я врешті забрав собі, і завжди різав обличчя, намагаючись поголитись.