Навіть якщо у принцеси постійні стреси. А батько-король збожеволів у власних роках: там лицарі б'ються у полі за слово честі, а луска замість шкіри — броня, але зовсім не дар.
Поки ніхто не бачить, дракони не плачуть.
Блиск благородної крові зрече на ізгоя. Морем широким палають чужі прапори. Ніхто не спитає, чи в нього просвітлений погляд: проклятий "звіром"? Морду схили і помри.
Поки ніхто не бачить, дракони не плачуть.
Мірилом для волі завжди залишалися зорі. Серце принцеси в лещатах стискає закон. Подих дракона повільно, повільно... згасає. Обіцяли кохати. Страхи мурували кордон.
Поки ніхто не бачить, дракони не плачуть.
Світ насміхався з покірності нашої віри, тріумфом світився весь морок очей короля. Зібравши в прощальних словах дотліваючі сили... "Принцесо... голубко... ну чим був не лицар я?"