Стану тобі горностаєм, білим пухнастим звіром з вірою в власну святість. Сяду біля каміна з поглядом сумно-світлим, оглядатимусь через плече. Лапою прямо в вогонь — пече! Тоді вІзьмеш мене на руки, колисатимеш до світанку, муркотітимеш про сон-зілля, що заживить на звірику ранку. Я лежатиму довго-довго, сумно-світло дивитимусь в темінь. на твоїх спокійних колінах тепло. Не потрібно: лапу в камін — можна бачити осторонь себе. І хай вічність минає день на сумній планеті.