...і це не грім, а проста вантажівка. Господи, скільки ж ти випив... перед тим, як о п'ятій мене розбудити. Лягла ж по третій. А ти — прямо в центр, і одразу до точки кипіння. Що слово — то тріщина в сонцесплетінні. Що слово — то вигук впереміш із матом. Що слово — ...я глохну. Прощайте.
Повторний дзвінок і пом'якшений голос. Чекай, ну, а я тут до чого? Життєсмуги чорніють услід до погоди, навіщо дзвінки серед ночі, умови, якщо в тебе збої в мережі і серці.
...а я — на периметрі даху нарізую кола за духом будівлі. Бо ми з ним за ночі вже стали як рідні, однаково хижо вітаємо інших, хто хоче зухвало проникнути в душу. І сходи, кімнати, майданчики, стіни кричать негативом, вриваючись в груди. \"Та тут же нікого немає...\" — ти певен? Тож не обертайся. Побережи нерви...
Я чую, тихіше, не треба гукати. Вгамуй алкоголь і сумбур звинувачень. Контроль. І увага. Повторюй за мною. Не можеш? Не чую. Повторюй. Повторюй. Знову.