Вустами байдужими вирваний крик, Заплакали б душами, та бог для них зник. І кидатись в прірву самотніх ночей, Дивитись на світ із проклятих очей… Від світу закрились, забулись в собі, Вони загубилися, душі прості. А ти, не знайшовши притулку для них, Очистив їх розуми і для них зник. Прокляв їх світ… Їх загубили дощі…. І небо байдуже до них… Дай їм притулок Загой їхні рани Вони заспівають тобі У тіні ховається їх погляд німий, Усе забувається, сльози не лий… Та знай, що їм боляче в сірих стінах, Вінок лиця боляче стис у тернах… Ніхто не поможе пережити цей жах, Ніхто не зігріє руки їх у руках…. Надія на Янгола лишилася в них, Та всі вони прокляті, і він давно зник…. Прокляв їх світ… Їх загубили дощі…. І небо байдуже до них… Дай їм притулок Загой їхні рани Вони заспівають тобі Я чую їх крики Я бачу їх очі Вони огортають мене Я з ними зникаю у темряві ночі Мене вже ніхто не знайде