Відтак, тепер я більше не шукаю див. Від нас вже більш нічого не лишилося і не залежить… Літак ховає смуток мій під тінню крил. Пробач, якщо не втримаюсь, бо зараз я немов на межі…
«За так» я віддавав тобі свої думки. Та зараз вони скуті, наче у кайдани в темній вежі… Слабак… не вистачає дотику руки… Пробач, якщо не втримаюсь, бо зараз я немов на межі…
На межі, немов голки, немов ножі В серце… в цьому ми не схожі… Бур’яном поросли площі… площі… Плащі не сховають смуток душі, І світанки вже не наші Є твої. Є мої. Я десь там, десь тут ти. Але слови \"ми\" у фальші…