Я не пам'ятаю, коли в останній раз Цілував твої блакитні очі Кожен день новий у стилі ейсід-джаз.... Мовчати, щоб смуток нас не заморочив... Так буває...Поряд з раєм...Кожен Каїн... Кожне серце скаженіє і тріпоче... Втомленний годинник не спиняє Нескінченну ніч...
Кожен вечір напиватись зоряних думок... Про тебе... Про іржу... Що з'їла серце і світанок... Про молитву з медом... Про гонитву за вовками... Але розтане...Все колись-таки розтане... Почне життя свій бескінечний танок... Адже воно таке незламне... І все скінчається, Щоб знову розпочатись...
Ми залишенці...двоє... На невгамовних білосніжних простирадлах... Плямує чорними птахами Така барвиста і така невиліковна зрада... І кожна гілка пазуриста Впивається у сиве небо... Я живий...Я дихаю зимою, Бо мені так треба...