У вічності, де світла струм тече, повільно крутяться колеса часу, що на верстаті золотому тче свій килим різнобарвний. Дольні паси пускає в рух незримий наш двигун. Мигтить узору плетиво примхливе, І завжди врівноважує вагу Той, що складе в копу доспіле жниво, Все змірить мірою й благословить. Нас темрява обсотує і боре, лише часами блискавка на мить із пітьми вихопить шматок узору, і ми, прокинувшись із небуття, якийсь уривок бачимо: химерні страшні чи ясні обриси життя. Ми у руці тримаєм тільки зерна; Гаїв не бачимо, що з них зростуть І зашумлять зеленим верховіттям. Ми лиш п'ємо гаркаву каламуть, Жахним на світ рождені лихоліттям...