Замкнену лінію – контур легкий Так, ніби ясність плекаєм, Мабуть, свідомі дознання руки Пройде над ввігнутим краєм. Зляжуть далеко, мов свічі на дні, Зібрані хвилями зорі – Щирої правди одвічні вогні В першім незайманім творі. Тож до джерел загороджена путь: Як би надію не вбити! Легко повірить, що там його ждуть, Навіть зневірений митар.