Ледве посунеться темна завіса зі сходу, Твоя кава гаряча пройде такий звичний маршрут. Ти чуєш – вони знову тут, і дихають в спину; Голодні, натаскані пси, ну майже як ти, все нема їм покою. То що ти їм лишиш – можливість ковтати хоч пил за собою?
Як же високо ти, - дотягнутись не сила. Тільки не поламай свої зношені крила. Як же високо ти, - не дістати нікому, Тільки не забувай, як повертатись додому одному.
Ніч тобі знов подарує одягнену в шкіру Невибагливу втіху. Забудуться всі імена Від пляшки дурного вина перебитого в піну. А завтра ті самі слова почує нова, і буде з тобою. Та кожну таку світанок ховає десь там, за спиною.
Як же високо ти, - дотягнутись не сила. Тільки не поламай свої зношені крила. Як же високо ти, - не дістати нікому, Тільки не забувай, як повертатись додому одному. (соло)
Де би тебе не застали холодні тумани, Перед чим не стояв би – знайдуться у тебе ходи В джерела живої води, де й береш свої сили. І знає один тільки Бог, точніше ви вдвох, якою ціною Ти платиш за те, аби залишити цю гру за собою.
Як же високо ти, - дотягнутись не сила. Тільки не поламай свої зношені крила. Як же високо ти, - не дістати нікому, Тільки не забувай, як повертатись додому одному.