Кудись тікають на ніч з парку каруселі, Кудись летять лягати спати літаки. Так широко розкинулись обійми у нічних мотелів, А люди наче просто поховались. Ну де вони? Де вони, де всі вони?
А у мене безсоння, я навчився любити до дна, А у мене безсоння, і в животі моїм, у метеликів напевно війна! А у мене безсоння, я навчився любити до дна, А у мене безсоння, і в тім твоя кисло-солодка вина.
Так звично погасили свої вікна хмарочоси, І з тим, немов ударна темна хвиля покотилась навсібіч. А вулиці породні так покірно захлинаються туманом, То все заворожила аж до ранку Чарівниця Ніч!
А у мене безсоння, я навчився любити до дна, А у мене безсоння, і в животі моїм, у метеликів ну точно війна! А у мене безсоння, я навчився любити до дна, А у мене безсоння, і в тім твоя кисло-солодка вина.
Давай ми зробим так як в улюбленому кіно, Візьмемо тільки ковдру, бумбокс, молоде вино, І під м’яким і теплим проводом ліхтарів Тікаємо подалі з території зрадників-снів!
Бо у мене безсоння, я навчився любити до дна, А у мене безсоння, і в животі моїм, у метеликів ну просто війна! А у мене безсоння, я навчився любити тебе, Я навчився любити тебе, моя кисло-солодка! Кисло-солодка! Кисло-солодка! Кисло-солодка моя!