Вмирав актор. Він був смертельно хворий, Він був старий. І це була не роль. Віджив той голос, наче грецькі хори. Вмирав актор, шекспірівський король. Його ім’я розгублена афіша Уже несла, як вечоровий дзвін. Яка у залі западала тиша, Коли на сцені ще з’являвся він! Його в театр привозила дружина. Стояла там, припавши до куліс. А він ще грав. І ми за ним тужили, І вже його не бачили від сліз. Він грав не так. Але не міг не грати. Іще раз. Ще! Востаннє… І згасав. Додому він вертався умирати, Але в мистецтві він ще воскресав.
А поруч грали молоді, високі. Зривали голос, морщили чоло. Але це так, це все іще масовка. І серед них Його ще не було. А Він вмирав. Вмирала з ним епоха. Її уже не викличеш на “біс”. Остання дія… Кладовище. Похорон. В безсмертя очі також повні сліз.