Я кохаю ту шалену та світлу, Яку шукав у вогні та повітрі, блукав по світу, Волосся якої так лоскоче мої руки, Губи якої вже ніколи не забути,
Її очі – як два глибоких океана, Її погляд – здається це омана, Долоні до неба, летіти десь над землею, 25 годин на добу прокидатись із нею,
Витонченні ноти я для тебе зіграю, Підійму у повітря їх, та зберу у зграю, Мій рай це твоє серце – подаруй мені, А на прозорій воді я бачу листя моїх мрій,
Поруч стежка до тебе, відображення лиця, Перевірив всі шляхи, але нема кінця, Обійшов пустелі, переплив моря, Не знайшов, але вірю в нашу казку наче немовля!
А я не зможу прожити це життя без тебе, І якщо я помру – заберу тебе з собою в небо, Без твоїх обійм помираю, більше не існую, На білих стінах олівцем твоє ім'я малюю.
Дощ нещадно б’є краплями по склу, Наберу у долоні та зліплю тебе з піску, Відірву частку душі – вона тепер твоя, Але марно нажаль, тому що не Бог я,
У відчаї повернусь назад на 3 роки, Коли в твоєму серці було пусто, а в моєму спокій, І як сокіл, був спритним та запізнився, Закохався але не залишився,
Я так хотів би бути татом твоїх дітей, Та той хто не зупиняється завжди вперед іде, Тепер у цій кімнаті охололи батареї, Зупинилось серце, зачинились двері,
Та все одно колись я для тебе зіграю, Підійму ноти в повітря, та зберу у зграю, Мій рай це твоє серце, яке не нажелить мені, Та ще пливуть по воді листя моїх мрій!
А я не зможу прожити це життя без тебе, І якщо я помру – заберу тебе з собою в небо, Без твоїх обійм помираю, більше не існую, На білих стінах олівцем твоє імя малюю.