Вже сьогодні я дописую останній розділ цього року. І...Якби не ти, я б обгорнула його в траурно-жовтий. Ненавиджу жовтий колір. Розумієш, коли ненароком У тону згорілого щастя, падає усіма забутий
Бутон, він спочатку нагрівається до самого розпачу, І згорає. Але ти не згорів. Ти проріс у мені як бамбук, І зацвів на моїй крижаній землі, заповнивши порожнечу Затишком. Ти ввібрав увесь попіл до своїх ніжних рук
І перетворив його на червоні троянди. Уяви собі тільки, Ціле поле багряних квіток. Ціле поле нашого спокою, Нашого щастя, що гріє нас кожну мить. І скільки б Нас не випалювало Сонце, чи не поливав собою
Холодний дощ - ми усе витримаєм. Ми будемо стояти Серед багряних пелюсток нашого минулого, І мовчки дивитись у очі. Ми будемо просто кохати, Серед затонулого в квітах поля. Ми будемо просто кохати.