Маленька Елі не може заснути, їй знову сняться кошмари. Вона одягає на себе ковдру і навпомацки робить чай. За віконною рамою вітер ганяє великі, холодні хмари. Їй здається, що крижаний напій відведе у той сонний рай.
Вона дивиться на улюблену синю чашку і мовчки п'є, Доки цукор виблискує з дна, як ті зорі із темного неба. А вона їх ковтає, як місяць ковтає, а потім ліниво встає. Доповзає до ліжка, як равлик і думає про потреби.
На маленьких руках дитини - засинає хоробра панда, Та що ніччю рятує у снах від страшенних та злих людей. Елі спить. У приємному мареві, їй дарує троянду Вірний друг, й притискає її до гарячих та мужніх грудей.
Їй ще жити. Вона ще дитина. Їй не треба ці гроші, робота, Ці безглузді хрумкі газети, чи розумні слова, або ж мода. Вона хоче лиш вірну людину. В ній ще спить та брудна істота, Що в дорослих з'їдає душі. В ній ще квітне дитяча цнота.
Ніжна Елі росте. Її панда відважна тепер на горищі. Бо жахіття у снах - не страшніші жахіть наяву. Вона знову не спить, хоча досі збирає на днищі, Білий цукор, що в кризі нагадує казку стару.