Я стала Титаніком давно і напевно Надовго,ще тоді як уперше закохалась. Це було вперше,інакше,даремно Та пройшло...Наче я посміхалась І йшла на дно...Я проживала ті дні Знову і знову.Змінювала курс,час, Темп але рано чи пізно у цій війні Я йшла на айсберг і з нас Двох він залишався цілим.Серед Усіх шматків льоду я вибирала Твій і мене знову залишали перед Безоднею почуттів...З часом я збирала Сили і ламала себе на міліарди таких Ледь помітних шматочків,щоб скоріше Стати хвилями,серед яких Так довго ти плаваєш.Все холодніше Мені ставало у цій безодні,але коли ти Знаєш заради чого починаєш То інше не суттєвим...Наші мости Палали майже вічність. Пам'ятаєш? Усе закінчилось зимою.Тоді я останній Раз упала на дно від твоєї криги. Я горіла так сильно що ранній Лід розтопив і спалив усі книги Де так трагічно помирав твій Маленький Титанік. Саме з того фатального Дня я стала сильною.Мій Тендітний світ не витримав брутального Жаргону.З того часу я тону Лише біля тих айсбергів що Колись пройшли через ту саму війну Як і я.Котрих більше ніщо Не лякає.З якими можна бути Теплою і які не стануть наступним Шматком розчарування роздутим Змахом вітру.Котрим може навіки стерти той маленький Ледве дихаючий Титанік у пошуках Того місця ,де самий легенький І тоненький корабель буде щасливий. Так,я саме цей корабель що Ти чуєш.І знай: якщо я цією Ніччю з тобою то майже ніщо Не розлучить нас і я буду твоєю. Буду саме твоїм вірним Титаніком.