Ballada o pewnej podrozy (Ballada pro odnu podoroz)
Сонце гріє, вітер віє З поля на долину, Над водою гне з вербою Червону калину; На калині одиноке Гніздечко гойдає,— А де ж дівся соловейко? Не питай, не знає. Сонце гріє, вітер віє Червону калину
Згадай лихо, та й байдуже... Минулось... пропало... Згадай добре,— серце в'яне: Чому не осталось? Отож гляну та згадаю: Було, як смеркає, Защебече на калині — Ніхто не минає.
Де ватагу пройдисвіта Водив за собою,— Все осталось, все сумує, Як руїни Трої. Все сумує,— тільки слава Сонцем засіяла. Не вмре кобзар, бо навіки Його привітала.