It begins, the lament of the guitar. The wineglass of dawn is broken. It begins, the lament of the guitar. It’s useless to silence it. Impossible to silence it. It cries monotonously as the water cries, as the wind cries over the snow. Impossible to silence it. It cries for distant things. Sands of the hot South that demand white camellias. It cries arrows with no targets, evening with no morning, and the first dead bird on the branch. Oh, the guitar! Heart wounded deep by five swords.
--------------------------------
Починається плач гітари, Розбивається чаша світанку, Починається плач гітари, Гамувати плач її марно – Не втішайте даремно іспанку.
А так плаче у такт, монотонно… Плаче так лиш вода або вітер, Що спиняється снігом бездонним, А її неможливо спинити.
Плаче щиро про речі померлі, Про пісок із гарячого півдня, Що сумує без білих камелій І так слізно їх просить, бідний.
Вона плаче – стріла без мішені, Пізній вечір без вранішніх терцій, Мертва пташка в гілках – душевно… І мечами п’ятьма страшенними, О гітаро, поранене серце!