Знову нас травлять словом Поступово, нi, не випадково, Нас лякають слова. -Знати, коли тiкати, А куди, не знати Мають тi, Для кого вiкна розбитi… -Брали, все те що вкрали А свого не мали, Правда там, Де саме знати не нам. -Знати за що страждати, Та чому, не знати Мають тi, Для кого дверi закритi… -Знати все, не вiдчути слiз. Може той, хто не чує слова. Зверху нам ще дивитись вниз. Але там, нам вже мiсця нема… -Скiльки, це все терпiти Може взяти й змити Внести змiн, У настрiй старих картин… -Далi, зламати треба Чорну стелю неба Обирай, Можливiсть бачити рай… -Стерти,шлях до нiрвани Час загоїть рани Досить змiн, Ми маєм встати з колiн… -Разом, все подолаєм Лиш зiгрiти маєм Холод стiн, I знай, що ти не один… -Знати все, не вiдчути слiз. Може той, хто не чує слова. Зверху нам ще дивитись вниз. Бо для нас ще надiя жива…