Я знову у вісні побачив погляд твій, я бачив постать, Я не помітно підкрадався до твоїх обіймів. Я відчуваю слабість, але прагнув зростати, Та від побаченого просто наскрізь онімів. Мені не вистачало дотику її долоні, Мені хотілося ввійти до твого того світу. В якому міцно ти тримала душу у полоні, А потім легко відпустила до пустого вітру. Я намалюю собі крила, й заберу тебе до неба, Покажу тобі де ввечері зникає сонце, На вухо прошепчу, мені нічого більш не треба, А ранок знову зробить нас невинних незнайомців. На мить заплющу очі, уявлю з собою поруч, Мені бракує слів, щоб описати ту красу, Є відчуття, що Бог зробив тебе власноруч, Й холодним ранком непомітно кинув на росу.
Тільки для тебе сонце в небі сяє, Думки свої для тебе виклав я. З тобою душу тільки зігріває, Ти лиш моя Тільки для тебе сонце в небі сяє, Думки свої для тебе виклав я. З тобою тільки душу зігріває, Ти лиш моя
Я прокидаюсь іноді, бо ніби чув твій голос, Навіщо глибоко проникла в серце без жалю, В моїй уяві намалюєш рівні світлі полоси, Які ніколи у житті не стануть паралеллю. І моя слабість не лише у моїх почуттях, До тебе потяг мій зростає кожної хвилини. Я застряг в твоїх суцільних з волосінь сітях, Ти обплила мене міцним із зовні павутинням. Як хочеться ще раз с тобою в небі політати, Я хочеться відчути дотик ніжних твоїх губ. Та замість мене там літає птах якийсь крилатий, Можливо ззовні гарний, в середині однолюб. Зрозумій ти поміж нами не маленька відстань, Але я навіть через неї бачу тебе так, Як ніби і насправді йдемо ми великим містом, І начебто ми поруч, на яву в різних світах.