Гей, та то ж не грім в степу гуркотає, А то ж Сірко, кошовий отаман, До громади своєї в Січі гукає: "Дітки ж мої, січові козаченьки, Гей, ви сідлайте ж коні вороненькі Та й до хана ми поїдемо в гості, Аж до його ясноханської мосці, Там наробимо ми великого дива, Там наварим кривавого пива!" То ж не густий туман поле покриває, – То Сірко із Січі з військом виступає. Гей, ми ж думали – орли злітаються, Аж то військо Сірка виряджається. Гей, ми ж думали – то місяць зійшов, Аж то батько Сірко та з військом пішов. Гей, ми ж думали, що то сокіл літає, Аж то батько Сірко кониченьком грає. Як набігли на татарську засаду, Крикнув Сірко на козацьку громаду: "Гей, молодці, добре бийте, рубайте, Татарву геть на боки розкидайте!" Пішли ж козаки між ордою шататься, Почала орда, як снопи, валяться. Ми ж думали, що дуб вгору в’ється, Аж то козак Сірко та з ордою б’ється. Як верба навесні розвивається, Гей, так Сірко назад повертається. Гей, Сірко, Сірко, ти славний із славних, Встань ти, подивись на внуків поганих!