Те що було літом на полях Полтавщини досі пам'ятають сільські похмурі жителі. Ми тоді жадали гроші тринькать купами, головами буйними міркували з хлопцями.
Треба дуже пізно, коли на небі темно все, на полях колхозних, тих що біля озера тирить помідори, вони там дуже ранії, а тепер, у квітні, коштують як золото.
Було дуже темно, ми не вмикали фари, разом з коренями кущі повиривали... І айда додому, на старом Камазі, через дві години проїхали те озеро...
Приспів: Цілий Камаз зелених помідорів, цілий Камаз, куди дівати їх? Цілий Камаз, а нас же тільки троє, куди дівати іх, куди дівати їх?
Те що була карта стороной попутана ми прорахували коли вже били Мауса. Вияснили з тугою, що він нічьо не тумкає в показаннях компаса та просто в географії.
Розміри діяння в два футбольних поля, люди помічали - гнівались і плакали, але ми хлопці гордії - відповідати вміємо і через це назавжди, усі втікли до Києва.