А я тону в твоїх очах кольору моря Якби не ти, то я б зачах чи вмер би з горя. Я так просив, благав у Бога про таку, як ти, Життя моє, колись убоге, стало золотим. Нехай тебе я знаю лиш дуже мало часу, Але твоя душа наповнена прикрасами. Ти так прекрасна, тендітна, ніжна, класна, Ти така чиста, наче ранішня роса. Різні полюса Землі з’єднались у єдине, Таке життя красиве, але швидкоплинне. Потрібно встигнути багато чого зробити, Потрібно зберегти кохання, воно прагне жити. І загубившись у твоєму довгому волоссі, Ми забуваємо про цю меланхолійну осінь. Досить вже навколишніх неприємностей, Ти мій живий оазис серед неживих пустель.
Купа ідей в голові моїй, А ти ідеш серед людей в обіймах мрій, І ми зустрілися з тобою, бо потрібно так, Потрібно нам і тим усім, хто на небесах.
Немов веселка, поміж сонцем і дощем, Така ти різнобарвна, хочу обіймати ще і ще... Раніше був я диким звіром із гірських печер, Тепер мені завдяки тобі стає все краще. Щез із мого обличчя сум, В тобі я бачу неймовірну душі красу. Я донесу до тебе всю свою любов, Якщо буваю не правий – то не обезсудь. І знову, знову, знову, знов сумую за тобою, Коли немає поруч, коли між нами час, Відчую знову наш зв’язок, що душу заспокоїть, І забере назавжди всередині колапс. Твоя стихія – це не місто, це природа, В твоєму серці міститься гірська порода, Але не холодна, а гаряча, наче лава, Я ніби хімік, що відкрив тебе, як новий сплав.
Купа ідей в голові моїй, А ти ідеш серед людей в обіймах мрій, І ми зустрілися з тобою, бо потрібно так, Потрібно нам і тим усім, хто на небесах.