Золотко, твої губи-наркотик. Я – наркозалежна. Пальці грають в чотири руки на голісіньких спинах. Переродимось в змій, аби скинути з себе шкіру, – можеш бути тепер надто необережним… У міжгір’ї спини будуть плавати рибки в водах, ти ловитимеш їх устами до сходу сонця, я зів’юся на ранок в міцний клубок, я пролежу тут тиждень аж до суботи.
І без їжі я буду сей тиждень сита. Обіцяв, годуватимеш лиш собою. Все довкола живе: наше ліжко – море, наша ковдра увечері буде в хвилях, а вночі сама стеля народить зорі. Ці тіла, наче грим, доведеться таки знімати, - ми ж натомість вбирали одежу, оту, що вічна, не зважаючи на реальність, таку фізичну… Щоби згодом без хірургічних… , щоб ні крові, ні болю, щоб…
Я так мало для світу значу, боюсь, нічого… Але ти проростав корінням в мені та в квітні розбрунькуєшся, мов каштан, надаруєш квітів, хай цвітуть 53 весни до життя нового… Обніми найміцніше, щоби гаряче, щоб в Сахару, і ганяти по барханах, їсти фініки замість хліба, і з верблюдами мовчки струмити пісками, ніби пориваєшся кожним кроком до пилу хмари.
І без плати за надреальність та інший вимір ми повернемось літаком у широку спальню, так не хочеться прокидатись, - наш світ астральний на життя проектує обом грандіозні зміни...