Надихаєш, на холодну, на самотність, Надихаєш, на дощі з розбитих мрій Надихаєш, на таку ж саму жорстокість, Надихаєш, на бездушності, на відсутності надій...
Ти сидиш сама в кімнаті, І рахуєш пошепки щасливі дні, Витираєш сльози свої ти руками, І лежиш, мов мертва квітка на столі...
Та невже так важко знову впасти в небо?! І кричати щосили, від щастя "кохаю..." І навіщо ж я тоді живу на цій планеті?! І навіщо щоночі я Бога благаю?!
І ніби вчора, в танці, кружляли наші душі, А губи тремтіли, і тіло цвіло, І, здавалось, кохання наше невмируще, Ти дарувала мені щирість, а я тобі тепло...
Ну чому так швидко зникає все безслідно?! Тільки біль на серці і зламана душа.... Поцілую я востаннє тебе ніжно... Покидай мої думки, та залишайся в снах..