Споконвіків вона стоїть
Не владний час, ні доля сива
Погорду постать похилить,
Стоїть на скелі вежа біла
В полоні білої вежі знов
Кипить в тобі гаряча кров
Ти – в’язень зовні білих стін
В оточенні німих цеглин
Споконвіків вона мовчить
Але все бачить і все чує
Та десь у хмар вдалині
Її думки весь час мандрують
В полоні білої вежі знов
Кипить в тобі гаряча кров
Ти – в’язень зовні білих стін
В оточенні німих цеглин
Назад нема вороття
По сходах вверх в небуття
Останній крок і останні слова
Karantin еще тексты
Оценка текста
Статистика страницы на pesni.guru ▼
Просмотров сегодня: 1