На руках болючі рани Натерли кайдани, По тернистому шляху-битими ногами. Із колін піднявшись, прямує в гору,прямо. Головне не впасти, не зірватися у яму. Він не може терпіти, гризе землю зубами, Зрозумівши все, доводить правду кулаками. Зібравшись із думками, що капали роками, Тепер вони взриваються, як лавою вулкани.
Нехай вічні собори розрізають хмари-стоять гори. І дід Дніпро впадає в море. І синьо-жовтий стяг горить в очах надією й любов\"ю. І для душі стає броньою.
Прокидаються сини і беруться за зброю. Прокидаються, щоб повернути неньці волю. У серці з надією, у душі з молитвою. Із мечем в руках, у очах зникає страх. Закіпає кров у жилах, віра підіймає наче крила. З піднятою головою-по ворога могилах. Мати благословила на добру путь, в дорогу. А сама техенько в хаті помолилась Богу.
Нехай вічні собори розрізають хмари-стоять гори. І дід Дніпро впадає в море. І синьо-жовтий стяг горить в очах надією й любов\"ю. І для душі стає броньою.