Душевний суїцид. Знайома порожнеча. Пустеля підкосила Зелено-сірий світ. Кислотний двооксид Роз'їсть на діри небо, І більше навіть злива Не з'явиться на нім. Який вже раз минають Перед свідомістю мости, З яких у безвісті стрибають Замучені життям коти. І хочеться знайти, Щоб не шукати, легко, Оптимістичний власний хід Та хоч до чогось-небудь. А поки - у думках сирих Лише мости, лише коти, В яких ніяк не вийде політ, І до землі лиш жадюгідно падають тіла без крил.