Гей, діти рідної країни, Ходім — настав славетний час! Бо лютий ворог стяг руїни Вже розгортає проти нас. Вам чути, як здаля лунає Той рев шалених вояків — Іде, іде проклята зграя, Щоб ваших нищити синів.
Ще не вмерла України, ні слава, ні воля, Ще нам, браття українці, усміхнеться доля. Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці, Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Душу й тіло ми положим за нашу свободу, І покажем, що ми, браття, козацького роду.
Свята любов до свого краю Зміцнить удар наш у бою. Злети ж до нас, ти, воле, з раю I силу нам подай свою! Побіду під стяги кохані Прикличмо з лав з усіх кінців — Хай бачать недруги здолaні I славу, і тріумф борців.
Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону, В ріднім краю панувати не дамо нікому; Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє, Ще у нашій Україні доленька наспіє.
Душу й тіло ми положим за нашу свободу, І покажем, що ми, браття, козацького роду.
Коди ми здійсним наші мрії, Батьки в могилах будуть спать, Але їх прах і славні дії Зумієм ми ушанувать. Щоб не тягти життя нужденне, Дали батьки нам гарту пай, — Нас кличе збурення натхненне I смерть у помсті за свій край!
А завзяття, праця щира свого ще докаже, Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже, За Карпати відоб'ється, згомонить степами, України слава стане поміж ворогами.
Душу й тіло ми положим за нашу свободу, І покажем, що ми, браття, козацького роду.