Тихо сонечко сідає, на хмаринці вітер спить. Він веселоньку кохає, що живе одну лиш мить. І сумує бідолаха, і спливають сірі дні. Він свою кохану бачить і співає уві сні: Приспів: „Я ніколи-ніколи не знав тебе, Ти ніколи не бачила мене. Тільки сон, тільки сон, що нам приснивсь, Об’єднав нас з тобою в коротку мить”. Він щодня ходив до сонця і у дощика просив, Щоби їх чарівну доньку йому дощик відпустив. Та не суджено, напевно, вітру й райдузі любов. Так і нам з тобою, мила, зостається тільки сон. Приспів.