Я йду серед тіней всіма забутих, Тіней тих кораблів, що потонули, Капітани давніх часів на честь усіх королів, Знов ведуть свої кораблі у пошук райських країв – з ім’ям Бога.
Я розкинув крила та зірвавсь у прірву, У похмуру осінь, крізь холодну зливу, А знесилі крила не підняли тіла, Та не сталось диво – знову впав у прірву.
Я йду серед тіней, мов сомнамбула. Війська вбитих солдат, всіма забутих. Мірний рух знівечених тіл, погляд мертвих очей, Брудне пір’я зламаних крил, дзвін іржавих мечей – військо Бога.
Я зірвавсь у прірву, та розкинув крила. Крізь холодну зливу я злетів у небо. Я співаю пісню про далекі зорі. Я лечу до Бога, я лечу до дому.
Я йду серед руїн давнього горя. До безкраїх пустель мертвого моря. Чорні ікла спаленних міст – тінь могутніх країн. Та провалля братніх могил безіменних царів – дітей Бога.
Я заплющив очі та розкинув крила. Розтуливши хмари, я дістався неба. Я збираю зорі у свої долоні, Я торкаюсь сонця, розмовляю з Богом.
Розтуливши хмари, я дістався неба, Я збираю зорі у свої долоні. Я торкаюсь сонця, розмовляю з Богом, Я, нарешті, долетів...