Усе здавалося таким простим і невідємно легким, Коли стоїв ти в ту ніч під поглядом холодним, мертвим. Дим, дим, дим, пил і смок...Цигарка в роті, Ти стояв засмучений і весь промок. Ковток тепла чаївся в келехі червоного вина, Потрібно випити його щоб з голови пішла вона. Вона як та примара наче тінь глибока рана... Не відпускала в щент дразнилася, грала. З новим сяйвом місяця тебе кудись ховала(тебе кудись ховала). Не відпускала...Знала, що майже втратила Але тінь мороку її дістала (дістала). А так хотілося щоб було все, як в романтичних кінострічках, З щасливим Хеппі Ендом, рука в руці. На виразі обличчя посмішка і радість, Але все стало фактом-це фальш обманість.
Пр:
Я не знаю як це все здолати...(здолати) Я не знаю як це все втримати...(втримати)
Кот:
Знаєш так мало віршів які носять тишу, Як вітер приносить дощ в міру вищу, Й ти ще в мої амбіціях, паралізованих в тих, В яких відався музикі, а не на вулицях під холдним дощем. В щент наповнює дим в легені, Де дні які були буденні? А днем за днем уже звикання, Ці звички тільки у словах, А де ж твоя реальність? В сутності і в самій тобі є бажаність сьогодні ні, А що буде завтра? Ти була права коли казала на що ти здатна. Де ті вірші які приносять тобі тишу? Кожен несе на собі ту нішу. Ніщо не зупине моїх віршів бульше І мене дістав цей біль ще. Де ті вірші які приносять тишу? І мене дістав цей біль ще більше.