Що тобі до моєї печалі? Що тобі до моєї тривоги? Тихі човни ще стоять на причалі, І вода розбирає пороги. Що тобі до моєї любові? Що тобі до цієї розлуки? Якщо на місячному серпові З’являться знаки й лунають звуки.
Я тримався твоєї тиші, Тримався за те, що було зі мною, Але ніжність твоя така невтішна, І сніги летять над твоєю зимою. І блукає світло твоїми руками, І твої сновидіння такі примарні І коли ти спиш, безнадійно зникають, Північні птахи в золотому тумані.
Приспів: Але на всьому буде лежати сніг. І скільки б я не говорив "прощай", Вертатись до тебе – все, що я справді міг, Щоб залишатися довше ніж зазвичай.
І коли ти торкаєшся снів устами, І коли в твоїх снах проростає втіха, Темна вода під важкими мостами, Спиняється невагома і тиха. Тому що тобі до останніх трамваїв? Що тобі до моїх освідчень? Це для нас із тобою так щемко триває Цей нічний, безкінечний січень.
Приспів: І хай це тепло зринає і вироста, І як би ти не любила свій перший сніг, Я завжди буду лишати твої міста, Я завжди буду повертатися в них. Але на всьому буде лежати сніг. І скільки б я не говорив "прощай", Вертатись до тебе – все, що я справді міг, Щоб залишатися довше ніж зазвичай. Ніж зазвичай... (4