Коли ти закриваєш очі,бачиш сни, такі веселі,сумні,вночі бувають вони. Поодиноко блукаєш постійно у тьмі, не видно світла зовсім, крім тої темноти. Яка навколо мене постійно ходить довкола, знайти би вихід звідси,але все знову і знову. Ніби у вісні, забули ким були, насправді, плутаю думки,і забуваю коли. Я забуваю вже,як щиро був щасливим, а зараз все змінилось,і так здається дивним. Я у ві сні,це все жахливий кошмар, який мені сниться,це не обман. Нічого вже не зміниш,залишиться як є, хочу прокинутись справді забути про усе. Що було колись,його не повернути, часи минулі,як і люди уже забуті.
І мої думки,ці всі слова від серця, я так вважаю справді,тобі не здається. Цю біль,не зрозуміють люди, коли в середені тебе,щось болить у грудях. Ти так живеш,і це не сон,а реальність, минає так життя, потім приходить старість. Прокинутись би насправді,не бачити цих снів, хотілось би зігрітись від цих холодних днів. Розправити б вже плечі,нарешті бути вільним, від цих жахливих кошмарів,врятують тольки мрії. Навколо себе побачиш,лише театр ляльок, псевдо історії з життя жахливих думок. Відкрий очі поширше подивись навколо, тебе списали давно не лізь сюди знову. Ти без грошей? Ти ніхто, і так буде завжди, у цих місцях це не важливо,потрібно пам"ятати.