Кров’ю… Гарячою Кров’ю – Заклинати Пломінь Вогню… Крода іскри Вогнища Здіймає догори, Де перекинувшися Соколом, Живуть ту Мить вони… В польоті понад Кручами, Сягнувши Неба стель – Та попелом, згасаючи, Вмирають серед скель… Лише посвист Сокола Губився серед Скель… Та шелест Крил Його Стихав серед тих Скель…