Вістря холодне нещадного списа Врізається в груди, кров вижерає - Проходить крізь ребра його... Вгризається в Дерева кору і тіло, Соки пиє та живиться плоттю Самому собі у жертву повішаного...
Дев'ять ночей, дев'ять Чертогів Кров'ю здобривши — дивився в Безодню Напівживий та напівмертвий... У Хель Чертозі стояв він одною ногою Та Велетнів Руни лягли попід іншу, Батькові висельників, що сам був повішаний.
Ясен — для Нього, гаї – вам – дубові, Ліси, що нерушно стоять у пітьмі, Гілля розкинувши — приймають в обійми, Грядами шибениць зустрічають вони.
А Тінь Його темна, що прикувана до скелі, Стогнала й чекала у корчах та муках, Вхиляючись яду хижого змія... Доки не вирветься Вотана вбивця.