...Ой, як було з-за обрію Випливали княжі човни: Ратників сотні – чисельна дружина Із Києва на Візантію рушили...
Блистіли мечі та штандарти Перуна – Стихали Дніпровські пороги! Стрімко летіли човни Святослава – Несли ж їх бо внуки Стрибожі! Без бою здалися христові паскуди, Побачивши щит із Свастям... Час пройшов та підлотою взяли: Помер Князь й Русь укрилась нещастям...
Топили в крові, ґвалтували – хрестили; Вільних Росів рабами зробили. На Землі Прабатьків вже нові хазяї; На Священних Місцях смердять церкви...
Чому ж не знали?! Не зруйнували, Вщент не громили, Царград не спалили?! Ой, як би то знали – не чекали б: Сповна б заплатили – Русь би не зганьбили! Гей, Святославе! Де ж твоя могила?! Де тая сила? Смерть вже Русь скосила! Вставай, Князь Могутній! Військо чекає! Веди нас, Княже! У похід вирушаймо!
Хай рухнуть хрести, бо ми знищимо брехню! Розтрощимо отруту христа гнівом Перуна! Вирвемо з коренем жало З тіла Роду прадавніми рунами! Хай знову на нашій Священній Землі Слава справжнім Героям лунає; Хай Вільний та Чесний Руський Нарід Серцем чистим Віру Батьків пригадає!..