Чорні примари ночі застелили небосхил Горять неба очі в безодні темної ночі Холодне зорей світло наповнило мій зір Палають неба очі, палають неба очі!
Посеред кромлехів скінчився шлях І вмить гірська стежина обірвалась в прірву Застиг на місці я і подих на моїх вустах Від холоду перетворився в кригу
...Стомлений, я впав на коліна Посеред сонму каменів навколо І похитнувся купол неба наді мною З морозним дзвоном, але я не чув нічого...
І впав я на спину Та очі мої наповнились зорями Що осипались немов сніг рясний Й зимовий дощ із неба хлинув кров'ю...
...І урагани прозрінь, що не підлягають опису, фантастичних ідей, видінь, колосальних енергій проносяться повз мою земну свідомість - не торкаючись її, адже не належать цьому світу, - і трансцедентним подихом вриваються в метафізичний юніверсум духу, породжуючи там космічних масштабів вихри, перевороти й катастрофи...
Посеред кромлехів скінчився шлях І вмить гірська стежина обірвалась в прірву Застиг на місці я і подих на моїх вустах Від холоду перетворився в кригу