Біля берези берег пам'ятає Утоплениці крик, Який немов навколо ще літає... Та лиш відлуння плине у тім краї, де крига. Вітер лиш її тепер згадає.
На льоді висічено руни, залито кров'ю... Життя в них зкам'яніло. Осіннє лісу золото зтьмяніло, Натомість імла снігу застелила Суворі віковічні лиця скель Смерек лиш верховіття проглядало Серед туману сніжної імли Але невдовзі також занепало...
Посеред того гиблого серпанку Клаптями стелиться туман, ритуальні спогади і руни снігом замітає зранку. Ховає пам'ять у сирий саван.