1 Мене звуть Форест, Форест Гамп Мене не кличуть – я приходжу сам Я втомився, я зупинився, а до цього я біг Просто біг об асфальт кілометрів доріг Стоптав багато черевик, хто скаже навіщо? І чому так вийшло? У чомусь навіть смішно Була б поруч матуся вона відповіла У неї завжди були відповіді, але її нема Вона говорила: "Як би Бог робив всіх однаковими Я впевнена, він робив би всіх каліками ”. А ще витираючи руки о спідницю Говорила про те, що дурень дурню – різниця Про це думав, лежачи у ліжку, дивлячись на стелю Де вітер складав тіні гілля мов ієрогліф І про Джєні яка говорила мені Лише одне: "Форест біжи”
Пр: А ти біжи-біжи з міста до сонця і далі Щоб не зловили та не наздогнали А ти біжи-біжи з міста до сонця так треба Щоб доторкатися руками до неба
2 Пригадаю той дощ, який шов майже рік І раптом скінчився, а потім з'явились солдати І почали по нас стріляти, комусь більше, комусь менше Отримали усі. Я виніс Баббу з вогню, було погано йому Як би знав, що з ним розмовляю в останнє Сказав би щось незвичайне, а вийшло якось по-дурному А він просто сказав: "Форест, я хочу додому” Ось так втрачав друзів у країні сотень доріг Я ще чую їх сміх, у снах бачу обличчя Не знаю чому так вийшло, що я повернувся з війни, вони ні Сиджу у тиші на самоті, дивлюсь на стелі Там на білій пустелі сміється ієрогліф З гілля та вітру, я ніяк до цього не звикну Вийду на автобан, і за плечима не мов "Run, Forest, RUN ”