А чи подужаю писать про щось, та не про тебе ? Бо ця підступна рима лиш тобі пісень співає. Моя любовонька не те що "не сягає неба", та й сьомих поверхів давно вже не сягає.
Ну от, знов ти. Куди не глянь - усюди. А де ж пейзаж, де сонце, де співи пташок? Невже немає іншого (для римування) люду? Чи то у мене, як то кажуть, вже "заскок"?