Я іду на розслабоні, попиваючи сік, Сонце світить мені в скроню, зігріває лівий бік, Пахне літо липо цвітом і бентежить мою кров, Змусить збуджено тремтіти, потім розслабляє знов. Продаються полуниці за ціною ковбаси, Коротесенькі спідниці, як магнітні полюси, Мої погляди блукають знизу - вгору, згори - вниз, Ні на що не натякаю, просто мрію про сюрприз.
Проїжджає вантажівка, натискає на клаксон, Дуже нетвереза жінка демонструє лексикон, Кожен має свої справи, кожен має власний біль, То розбіглись вліво-вправо, то злетілись звідусіль. Переповнені вокзали, на квитки росте ціна, - Десь по радіо сказали - чи то криза, чи війна. Емігранти, окупанти, вибирати нам не час, Ми - чорнобильські мутанти, в серці кожного із нас...
Знову тиснуть звідусюди і дорослі, і малі, Десь поділись добрі люди, залишились тільки злі. Що чекати? - Треба брати все життя під свій контроль, Розривати бута грати, жити, а не грати роль. Я до сонця посміхаюсь: Що там, сонце? Як живеш? Груди розпирає радість і вона не має меж, Вірю я, з їдкої браги вийде дивовижний квас, І додає мені наснаги те, що в кожному із нас...