Нехай б’є молот моїх слів, нехай руйнує... Ми будем завжди разом з ним, поки існуєм. Одежу теплої брехні зірвемо з кров’ю, Все інше спалим у вогні війни і болю.
Свої слова залишим тут в уламках скель, Нехай ростуть і, може, завтра повернуть день.
Вони мости всі спалять – закриють шлях, І з наших сліз підіймуть воду у морях, Змінять всі обличчя, ніби на чужі, А з часом ми побачим всіх їх у собі.
Свої слова залишим тут в уламках скель, Нехай ростуть і, може, завтра повернуть день. Завтра повернуть день... (3) Завтра повернуть...