Я так стомився, люба, у тобі шукати суть… Таким невдахи годять, а круті - у ліс везуть. Тобі повезло народитись без фізичних вад, Блискучим є твій розквіт, та жахливим буде спад..
Ти лишишся, як мотлох на узбіччі, Стара, потворна, зайва і сама..
Нам ворожила шльондра – це не кінчиться добром, Від наших почуттів смерділо пивом й тютюном. Та нам, хвала Ісусу, не судилось бути вдвох. З тобою одружитись ладен буде тільки лох..лох..ЛОХ!!
Ти лишишся, як мотлох на узбіччі Стара, потворна, зайва і сама.. Красуня люба, що з твоїм обличчям? Бо замість нього маска кам’яна – позуєш ти дарма!
Менше дбати, більше мати – цьому тебе вчила твоя мати, Та я був би краще з нею, ніж з тобою. Менше має, любить більше – хай твої підбори лиже інший, Хоч захлинеться слиною..
Я бачив бездоганну постать жінки у вікні В обличчя глянув – там потворні шрами і рубці. Я пойняв, через що із нею сталась та біда: Навік такі відмітини лишає кислота.
Зітхне безсило і хірург пластичний, Так від спокути, люба, не втекти.. Твоя душа у тебе на обличчі Вона жахлива, як і справжня ти… Нарешті справжня ти!
Ти лишишся, як мотлох на узбіччі Стара, потворна, зайва і сама.. Красуня люба, що з твоїм обличчям? Бо замість нього маска кам’яна – позуєш ти дарма!