За що сьогодні під ранок прийдеш мене судити? Злого змія зеленого запустивши у кров. Знов до третіх півні́в я від страху буду тремтіти, А тебе дочекавшись - буду плакати знов.
І яким ти сьогодні переступиш поріг? Може змученим пристрастю інших жінок? Знесилений часом брудних нічних втіх. Що негарна я стала - дізнаюся завтра з пліток.
А може прийдеш і захочеш мені розказати, Що здається тобі, що я інших люблю, як нема тебе вдома, А як слів буде мало то й копняків можеш дати... Адже знаєш давно, що від сорому я не жаліюсь нікому.
А може прийдеш ґвалтувати не тільки словами, Про які поцілунки вже йтиме там мова! Після цього заснеш, а я стану вмиватись сльозами, Щоб змучену посмішку одягти вранці знову.
А може я не сльозами, а кров\"ю буду вмиватись, Босоніж тікати в зимову люту завірюху. Буду бігти й не знати як таке могло статись - Що не вгледіла в тілі твоєму жорстоку звірюку?!
Так за що ти сьогодні під ранок будеш судити? Так навіщо тобі це прощаю й терплю? І коли зрозумію, що мене ти ніколи не будеш любити? Коли серце моє заволає, що Я більше тебе не люблю?
Лиш тоді, як у відчаю тихо дійду я до краю? Лиш тоді, як хитатимусь я вже на краї цієї безодні? Лиш тоді третій півень скаже тобі, що я вже не чекаю? І що чари твої відтепер наді мною безвладні?!
І не буду я більше в стра́ху чекати скінчення ночі. І не буду платити сльозами за всі твої комплекси. Щоб непотрібність свою зберегти - вдивлятись улесливо в очі За сто тисяч годин я зітру з душі твої обриси!!!