Я так хотіла написати Щось ліричне і печальне. Я так хотіла розказати Щось таке, що ти зрозумієш не буквально - Але ти натяків не розумієш, Бо ти сказачьний далбайоб!
Пращяй, далбайобіна, пращяй, Пращяй і мене не забувай. Чого ти б нафіг не пішов?! Мені вже надоїло все. Далбайобіна, прощай. Я знаю. Це, звичайно, дуже негарно - Говорити такі слова. Та ти по-іншому не розумієш. Ти просто ду-у-уже-дуже грубий чувачок. І взагалі. О Боже. Як згадаю… Який мудак! Кашмар.
Пращяй, далбайобіна, пращяй. (3 р.) І мене не забувай (2 р.)
Єбала я в рот ліріку - Це повна хуйня. В мене просто не вийде нічого написати. Ти не знаєш, Що ми з тобою зовсім різні: Ти распіздяй - А я не распіздяй. От так напевно все і є. Прощай, далбайобіна. Прощай. Пращяй - і мене не забувай.
І більш не треба тобі Міняти баб, як ті пєрчяткі - Бо напевно тобі вже це самому надоїло… Ага, угу. Дойде до такого, Що тобі просто ніхто не буде давати, Бо ти мудак і шлюха. І може, ти навіть чимось хворий. (Ой-ой-ой, я цього не казала).
Пращяй, далбайобіна, пращяй І мене… Ну, і не тільки мене, Ну, і багато дівок, які тебе відшили… Карочє всіх, чувак, всіх, всіх НЕ ЗАБУВАЙ!